Повітряна перспектива, як поняття, хоч і розкрита художниками і укладачами словників, але так і лишається в живописі явищем дещо суб’єктивним. Якщо порівнювати її із прямою лінійною перспективою, наприклад, то точність передачі інтенсивності повітряного середовища залишиться, скоріше за все, на совісті художника, в той час як найменші огріхи, пов’язані із лінійною перспективою, одразу назвуть грубими помилками.
Але, оскільки реалістичний живопис неможливий без повітряної перспективи, то хочу на конкретному прикладі показати яку силу має ця сама перспектива і яким вона є сильним і по-справжньому творчим інструментом.
Приведу своє коротеньке формулювання (напевне, не саме вдале) що то воно є: Повітряна перспектива дозволяє художніми засобами передати ілюзію глибини простору, де із зростанням відстані предмети втрачають яскравість кольору, втрачають контрасти світлотіні, чіткість обрисів. Взагалі, все що наближається до горизонту і ще розрізняється, покрито сіро-блакитним серпанком, а ось передній план, всупереч дальньому, звучить і яскравими кольорами, і чіткими формами, і грою світла й тіні.
Тепер в світлі вищесказаного пропоную уважно подивитись на скачану із ін-нета фотографію, з якої моя студентка вирішила писати картину.
Безумовно, пейзаж і гарний, і колоритний – тут б’є енергія життя, розквіт літа, радість, але одразу засмучує невідповідність із тими відношеннями глибини простору, які ми реально спостерігаємо в природі. Адже не буває такого щоб дальній план був і яскравіший, і чіткіший, і контрастніший ніж передній. Скоріше за все, це поле із соняхами вирізано з іншої фотографії і поставлено в цей пейзаж із допомогою комп’ютерної графіки. Ось і хочеться попросити графіків – пам’ятайте про повітряну перспективу, узгоджуйте, по можливості, ось такі некоректності.
Ми вирішили писати картину, вносячи виправлення своїми методами. По-перше, віддалити горизонт до самих найвіддаленіших далей, а по-друге, наблизити передній план до ілюзії , що глядач прямо у полі серед соняшників.
Віддалити горизонт можна випробуваними художніми засобами, пам’ятаючи, що прозорість атмосфери на нашій планеті в спокійну погоду і кривизна її поверхні дозволяють нам бачити, знаходячись на рівнині, приблизно на 5-10 км. Звідси і масштабуємо висоту віддалених лісів і дерев. А для наближення переднього плану потрібні соняшники із усіма подробицями. Ось фотографії, які використовувалися для першого плану.
Горизонт почали проробляти, користуючись блакитно-сірими розчинами для найвіддаленіших і нерозрізненних місць, а більш-менш виступаючі лісосмуги писалися із додаванням у той самий розчин сажі і хром-кобальта, більш близькі окремі дерева прописувались із відвертим привнесенням зелені. В результаті, якщо порівнювати живописний горизонт із горизонтом з фотографії, то на першому є глибина простору, повітря, далека перспектива і видимість на далеку відстань.
Із соняшниками було вирішено наступне: винести деякі з них вище горизонту, адже соняшник як рослина, у порівнянні із зростом людини може бути і вищою, і нижчою (нагадаю, що лінія горизонту знаходиться на рівні очей художника). Ось так і з’явилося відчуття що соняшники зовсім поряд. Попрацювати над кожним потрібно було досить ретельно, але воно того було варто. І головне, передній план неможливий без найглибших тіней, і найсвітліших бліків, рефлексів, і напівтіней. Порівняємо обидва передніх плани.
А тепер пропоную подивитись на результат – на живописне полотно.
Учениця зосталась задоволеною роботою і практичними експериментами із повітряною перспективою, адже усі плюси в картині з’явилися завдяки повітряній перспективі. Сподіваюсь, що художники-початківці будуть так само успішно користуватися цим простим, але дієвим способом.