Композиція – Art studio of Yulia Rozhkova

Основні питання композиції. Роль лінії горизонту

Юлія Рожкова — Mon, 10 Jun 2013 00:52:00 +0000

Зображуючи щось, слід завжди пам’ятати, що розташування лінії горизонту обов’язково вплине на атмосферу картини. Мова йде про такі поняття як високий і низький горизонт. І не важливо що це буде, натюрморт чи портрет – від лінії горизонту залежить так багато, що нехтування таким важливим засобом позбавить можливості показати чи виразити найголовніше в картині. Добавлю, що малюнки дітей відрізняються головним чином тим, що діти не вміють ще прив’язувати щось до лінії горизонту.
Щоб переконатися в тому, що художники завжди із великою увагою ставилися до розташування лінії горизонту, звернемося за прикладами до світу живопису і подивимося як горизонт здатен впливати на враження від творів.
В пейзажах лінія горизонту не завжди ділить навпіл картинну площину. Часто горизонт проходить або вище геометричної середини картини і тоді художник начебто пропонує поглянути на передній і інші плани, або нижче і тоді погляд спрямований в небо або на об’єкти на його фоні. Якщо сказати простіше, то при високому горизонті головне в картині зображене неначе на землі, а при низькому – на небі.

В картині «місячна ніч над рікою» художник Камєнєв Л. більше милуємося небом і саме небу відведено більше місця (низький горизонт).

Вульц І. «Українська ніч» – тут навпаки, показана краса засніженого села і горизонт зміщено вгору.

Лінія горизонту завжди підказує глядачеві що зацікавило художника в пейзажі. При виборі лінії горизонту присутній і дещо психологічний фактор, адже горизонт, як відомо, це рівень очей художника. Погляд зверху заземлює об’єкти: дахи здаються пласкими, предмети дрібними, а люди незначними. Погляд же знизу, навпаки, відмічає піднесені в небо будівлі, загострює вагу предметів, а людям надає величі. Саме тому в портретах і сюжетних сценах горизонт має велике значення.

Два міських пейзажі (художник Джон Салмінен) зовсім по-різному сприймаються. В першому горизонт низький і будівля постає досить велично, а в другому, де горизонт високий, все здається однаково рівнозначним.

Художник Бубнов А. в картині «Тарас Бульба» зобразив козаків так, що ми дивимося на них знизу і їх фігури висяться над степом, вони постають безстрашними хазяями степу.

Танцівниць Едгара Дега, навпаки, показав зверху – художник милується малюнком танцю.

Маковський А. «Портрет імператриці Олександри Федорівни». Дещо занижена лінія горизонту в портреті завжди звеличує постать.

Крамськой І. «Портрет І. Шишкіна».

Навіть в натюрморті, де героями виступають предмети, взята лінія горизонту обов’язково кине акцент на той чи інший предмет.

Гаппасов Р. «Хризантеми». Лінія горизонту розташована низько і ваза тут явно акцентована – вона бере більшу частину уваги на себе.

Кравченко О. «Ромашки». Тут безумовно квіти важливіші за вазу і справа не стільки в її кольорі, скільки в лінії горизонту.

Наостанок представлю і два своїх пейзажі із різним розташуванням лінії горизонту, бо в одному хотілося показати красу неба, а в другому землі.

Основні композиційні питання. Ракурс і розміщення зображення

Юлія Рожкова — Tue, 21 May 2013 00:37:25 +0000

Якщо спробувати одним словом визначити що таке композиція, то, мабуть, краще за все підійшло б «складання», «упорядкування» і в цьому сенсі мені подобається висловлювання письменника Бехера: «Невдалі картини у своїй більшості невдалі не тому, що вони погано написані, – вони невдалі тому, що погано задумані».
А взагалі, композиція поняття дуже ємке, і коли говорять про композицію, то часто згадаються такі речі як композиційний центр, урівноваженість, ритм, динамічність або статичність, аналогія, контраст, ближній й дальні плани. Так, дійсно, художники мають багато засобів для розкриття теми, або задуму твору, але починається робота, все ж таки, з вибору розміру і ракурсу об’єкта і з розміщення зображення на форматі картини.
В цьому уроці розглянемо правила розміщення і те, як вибір точки зору впливає на загальне враження від малюнка.
Припустимо, ми вже вирішили що саме буде зображено ( для наочності обіграємо приклади із букетами). Далі постає питання «як?», а точніше, з якої сторони краще показати наш предмет. Як правило, практично завжди більш заповнена деталями, або найбільш інформативна сторона будь-якого предмету і буде найвигіднішою для зображення. Погодьтеся, що люба нормальна людина букет квітів покаже з пишної сторони, глечик, відкривши погляду ручку, а голову у портреті зі сторони обличчя, а не потилиці.

Квіти бузини поставлені у глечик хаотично.

Букет повернуто лицевою стороною.

При погляді на лілії зверху, ми не бачимо всієї привабливості квітів.

Деталі відкриваються якщо зазирнути знизу. Правда, так композиційно краще?

У виборі ракурсу, насправді, немає нічого складного, і як мені здається, це дуже цікава і навіть захоплююча частина роботи, але заради правди, слід відмітити, що від світла (освітлення) і взятого горизонту залежить багато чого, але цім питанням я планую відвести окремі уроки. Поки ж що просто подивимося як від ракурсу (від точки зору) залежить «зміст сказаного». На трьох фотографіях ми бачимо ромашки, але сприймаються вони по-різному. На першій можемо милуватися сонячними голівками квітів, на другій бачимо букетик в склянці, де склянка і квіти невід’ємно пов’язані і представляються чимось давно складеним і «встаканеним», а третя композиція запрошує поглянути вже не на квіти, а на фантастичні візерунки падаючих тіней.

Так що першим кроком є визначення замислу. І якщо необхідно, наприклад, показати падаючі тіні, то для них на картині повинно бути відведено місце.
Коли знайдено виразний ракурс, то переходимо до розміщення зображення на картинній площині, і тут слід розуміти, що невдале розміщення виправити неможливо – доведеться витирати і будувати все з нуля.
Головні з вимог по розміщенню прості й складні водночас: зображення має вміститися, але йому не повинно бути тісно і інша крайність недопустима, коли зображення сиротливо жметься невеличкою плямою на пустому просторі.

Букет ледве вміщається на аркуші.

Букет, навпаки, загубився і лишилося багато вільного місця.

Для вдалого розміщення, перш за все, дивлячись на натуру, слід зорово оцінити відношення висоти предмету до ширини і крайніми точками відмітити на аркуші його «габарити». Якщо предмет більше витягнутий по вертикалі, то краще взяти вертикальний формат, а коли в ширину, то горизонтальний.

Приклад, коли краще взяти вертикальний формат.

Приклад, коли підходить горизонтальний формат.

Відмічені щойно крайні точки дуже важливі і краще добре прикинути, чи все ляже на свої місця і коли щось не так, то на цьому початковому етапі ще нічого не варто змістити обриси зображення.

Крайніми точками відмічено “габарити” зображення.

Наступним кроком буде визначення основних мас (деталей). Для полегшення цієї задачі зручно провести вертикаль, яка поділить аркуш навпіл і таку саму горизонталь – тоді видно в якому квадраті які деталі розташовані. Якщо потрібно, то можна провести діагональні лінії або інші для більш точної побудови.

Допоміжні лінії і перші обриси букету акації.

Букет акації.

Врешті, зображення на картинній площині має зайняти найбільш вигідне положення із усіх можливих, а вся композиція в цілому мати завершений вигляд, де вже нічого не хочеться а ні додати, а ні відняти.

Створення пейзажних композицій

Юлія Рожкова — Wed, 09 Jan 2013 02:04:45 +0000

Будь-яка композиція картини, костюму, чи архітектурного ансамблю, повинна відповідати ряду правил, які багатьма поколіннями художників були доведені до досконалості. Впевнена, що відчуття краси, так само як і розуміння добра і зла, є вродженим у всіх без вийнятку людей. Адже кожен в глибині душі розуміє «що є поганим, а що гарним», точно так будь хто впізнає красу. Якщо комусь запропонувати обрати із двох картин одну, де на першій композиція буде відповідати усім найліпшим правилам, а на іншій закони гармонії будуть порушені, обереться «правильна».

На першій картинці приклад невдалої композиції, а на другій композиція вірна.

Що таке композиція.

За визначенням, композиція, це узгодженість частин твору. Тобто, зображення повинно розміщуватись на картинній площині із визначеним центром, вузлом композиції, де центру підпорядковуються другорядні деталі. Іноді це складне згрупування, ув’язка і співзалежність елементів з метою досягти виразності і цілісності. По суті, це робота над ритмічним розташуванням основних мас, силуетів, контрастів, аналогій, а ще вибір точки зору, співставлення масштабів, перспективних ліній, пропорцій, кольорових і світлотіньових нюансів.
Можна, звичайно, спиратись на вроджене почуття, але розроблені художниками знання значно прискорюють процес, відмітають сумніви і дають можливість розсудливо аналізувати, чого ж очікувати в ході роботи.

Про побудову композицій з натури.

Писати етюди на природі – це приємна, але складна задача із-за неможливості зупинити час. Треба поспішати, бо сонце швидко переміщується і тіні упливають на інше місце, плюс похідні неподобства, які тягнуть за собою втому від блиску сонця, вітру, комах. Іноді доводиться повертатись по декілька раз до того ж самого місця щоб завершити роботу, при цьому час доби і погода мають бути такими ж як на початковому етапі.

Поки писався ескіз, тінь від дерева лягла під іншим кутом – роботу закінчувала знаходячись в тіні.

Про побудову композицій з фотографій.

Розповім як це роблю я, і одразу зізнаюсь, що іноді користуюсь фотографіями, як своїми, так і фотографіями інших людей. Знаю, що в наш час багато хто з художників так робить.

Фотографії, які використовувались для написання картини.

Для однієї картини використовується декілька знімків, на яких обираються підходящі для композиції об’єкти. Створюється такий собі колажний ескіз і часто не один, де лісова стежка взята з однієї фотографії, а кущ на передньому плані – з іншої. Але повинна сказати, що не все так просто. Головна складність в тому, що потрібно враховувати світло (джерело світла для всіх об’єктів повинно бути одне) по якому моделюють тіні і фази світлотіні на предметах. Окрім цього слід ув’язати неспівпадаючі лінії горизонту на знімках (в моєму прикладі як раз лінії горизонту різні), перспективні скорочення предметів, масштабувати їх, а ще, сполучаючи об’єкти з різних фотографій, необхідно подумати про взаємні рефлекси. Це ще далеко не все – ще є повітряна перспектива. Багатьом мабуть доводилось помічати в творах фотохудожників, де застосований монтаж за допомогою комп’ютерних програм, огріхи від неврахування описаних вище нюансів. Живописці, зазвичай, вирішують такі задачі більш успішно.

Вийшла ось така картина.

Який результат?

Якщо вдалося добитися гарної композиції, якщо природа здається живою і неначе дихає повітрям, якщо відчувається настрій того часу доби, і усього того, що в сумі створює ілюзію реальності, то це радує. Мені хочеться вірити, що багатьом знайоме відчуття, коли дивлячись на вподобану картину, зненацька ловиш себе на думці, що ти неначе відчув зображений світ, «втягнувся» в картину. Якщо таке відчуття мене відвідало, то я вважаю, що картина вдалася.