Мені якось не хотілося вносити в це приміщення стрічковий орнамент. Здавалося, що він оптично може підсилити видовженість переходу.  Краще розділити окремими композиціями на фрагменти (центральна частина і дві менші з боків). А оскільки стіна блакитна, то й по кольорах просилося щось ніжне і яскраве  одночасно.

От скільки рішень від одного лише першого огляду об’єкту! Вважаю, що фото/відео не може замінити відвідини.
Лишилося попрацювати над композицією.  Для дитячого закладу  було потрібно зобразити  щось красиве, веселе, оптимістичне і надихаюче. Мотиви із ілюстраціями до казок якось не пішли, думки крутилися навколо сучасності. Так і намалювалися діти, що граються із паперовим літачком, сонце, кущі калини із квітами.  Може, якби було більше часу, я б більш невимушено зобразила дітей, можливо, вони б бігли за літачком, але часу перебирати варіанти не було, бо існувала жорстка прив’язка до дати (на дату мали зібратися  дівчата майстрині, плюс організація транспорту в інше місто, закупка необхідних матеріалів).

У визначений день я приїхала трохи раніше основної групи щоб встигнути нанести розмітку. Розмітку я наносила крейдою, вимірюючи рулеткою відстані щоб малюнок симетрично розмістився на заданій площі. Цього разу було неможливо відступити назад навіть на декілька кроків – за спиною перила. Тож годі й думати щоб відійти і  здалеку оцінити чи все на своїх місцях.

Із приїздом дівчат справа пішла веселіше. Роботи всім вистачало. Почали із листочків, потім плавно перейшли на квіти.

Десь якийсь фрагмент композиції випереджав інший, і при погляді збоку інколи було неможливо зрозуміти, що то буде на цій стіні, але потім все з’єдналося і пов’язалося.

Сонечко і дітей  намалювали вже під кінець.

Ось таким тепер став перехід. До речи, біля палаючих квітів і ягід калини така собі фотозона вийшла (мої дівчата залюбки фотографувалися). Думаю, що і діти серед квіточок будуть гарними.

Щиро дякуєю усім майстрам  учасникам:
Ольга Яковенко (Olga Yakovenko), Татьяна Ладоненко (Tatyana Ladonenko), Света Сигида (Sveta Sigida), Светлана Домашенко, Angelika Korniyenko, Yevgeniya Yefremova, Анжелика Райлян, Оле Нятко, Аня Бат, Мария Божок (Mariia Bozhok). Tatyana Penskaya, Наталия Раевская, Светлана Филаткина,
Marianna Mandzhulo, Марина Пархоменко, Natalie Kostenko, Ольга Бухонік, Галина Феоктистова, Людмила Пус.

Присівши на них дуже зручно милуватися краєвидами лівого берега, але коли я побачила покрівлі конструкції, зрозуміла що потрібно щось змінювати. Нажаль площини були вкриті  жахливими написами, і це поки що не рідкість в Києві…

В своїх ескізах я запропонувала не просто розпис чотирьох альтанок, а об’єднала ці чотири композиції сюжетами з участю персонажів. Це котик і мишка. По-перше, близькість дитячого майданчика схиляла до такого повороту, а по-друге, мені здається, що котики вже стільки зробили для Петриківського розпису, що  настав час подякувати їм таким чином. Життя героїв показане в композиціях під назвами «Ніч», «Ранок», «День» і «Вечір».

Сподіваюсь, що відвідувачі парку впізнають де яка. Кольорова гамма була продиктована кольорами конструкцій розташованого поряд дитячого майданчика, адже все має звучати в єдиному ансамблі.
Але то на папері все зійшлося, а от як розписувати самі альтанки слід було подумати. Мені здавалося, що загрози можуть становити несприятливі погодні умови і рівень злагодженості людей, що виконуватимуть розпис. Короткий світловий день у листопаді диктував десь до 15.00 завершити роботу, а поспіх не повинен вплинути на якість. Більш того, хотілося бачити один почерк… Як виявилося, мої хвилювання були зайвими, бо в проект прийшли чудові люди і створили чарівні розписи. Але по порядку.
У визначений день я приїхала раніше, бо насамперед потрібно було нанести розмітку. Це я зробила звичайною шкільною крейдою. Її добре видно і лінії легко витерти вологою губкою.

А далі за пензлі. Невеличкий інструктаж і перші мазки. Всі знали що і як робити, тож робота йшла швидко. Я дуже вдячна дівчатам, вони талановиті і дуже відповідальні люди.

І персонажі розписів збільшено:)

Врешті альтанки-гойдалки стали такими.

А це наш творчий колектив. Назву усіх.

Лариса Євдокимова, Юлія Рожкова, Тетяна Пєнская, Анжеліка Корнієнко, Оксана Вашковська, Тетяна Чорна, Світлана, Людмила Пус, Тетяна Дмітрієва, Людмила Бондаренко, Олена Ступак, Олена Бойко, Ірина Чиркова, и в центре Тетяна Ромах.
Велика вдячність вам, дівчата!

Зізнаюсь, що відвідавши цех, я розгубилась, оцінивши площу приміщення, його об’єм, ритм безкінечних вікон замість глухих стін, висоту стелі,  + атмосферу працюючих людей, машин…

Але знайшлося і те, що заспокоїло – стіни були білими, приміщення світлим і навіть легким в плані сприйняття. Перше враження, як відомо, саме правильне, тож завжди прислухаюся до нього,  от і виникла думка про необхідність просто додати в цю суворість трохи легкої домашньої привітності, якщо можна так сформулювати. Кольорова гама була прив’язана до відтінків логотипа компанії, і я почала із розробки теми, тобто розробила декілька композицій в одній гамі, але різного характеру, з яких було обрано цю. Її легко рубити на частини і заповнювати.

Наступний етап був найскладнішим і найцікавішим. Потрібно було вирішити на папері що куди стане, і як врешті решт буде. Були перебрані стіни, вікна, усі простінки і вільні площі. Розпис має вбудуватися так, аби лишився вільний подих,  і щоб він не кричав  плакатною яскравістю. Народилося багато акварельних ескізів із декількома варіантами, від яких можна відштовхуватися. Те, що було затверджено, і є,  думаю, саме прийнятне ( в рамках тих можливостей, що були).

Почала я розписувати із досить великої гілки, що лягла знизу логотипа. Це торцева стіна цеху, на другому торці малюнок було повторено.
Розпис я почала із розмітки і нанесення підложки для великих елементів.

Потім виконую пелюстки квітів, листя.

Коли всі більш-менш великі елементи готові, їх можна поєднати стеблинами і заповнити композицію дрібними деталями, які виконуються в Петриківському розписі пензликом-кошачкою.

Потрібно сказати, що штукатурка не була гладкою, і пригладити усі мазки не вийшло, але, думаю, і не треба. В цьому випадку, де безперервно стоїть гуркіт станків, як раз підходить суворий стиль розпису по рельєфу. Та й розглядати розпис із близької відстані все одно ніхто не буде, бо масштаб такий, що глядач буде знаходитися від декількох метрів до двох десятків.

Після торцевих стін прийшла черга простінків. Центральна композиція більше заповнена і розташована навпроти входу, а далі, через колону композиції втрачають плотність і зменшуються, віддаляючись від центральної.

До розпису вона виглядала так.

Перше, з чого я почала, були ескізи. Це традиційно:) Потрібно було для кожної площини придумати композицію. Я почала із фронтальної частини печі, і тут їх дві: верхня на димарі, і нижня, котра є стіною грубки-плити. Верхня і нижня частини повинні бути в єдиному ансамблі, доповнювати одна одну, але   кожна може виступати окремо.
Нижня композиція, зрозуміло, більш заповнена розписом, а верхня яскравіша і компактніша. Мотив поєднують дві пташки і схожі квіти.

Але уявити подумки розписи в інтер’єрі не завжди виходить. Я раджу усім, хто візьметься за подібні роботи, зробити легкі акварельні малюнки частин інтер’єру з розписами.

Композиція для бокової сторони печі склалася із двома пташками і із тими самими елементами, що вже є на фасаді.

На цьому етапі важливо зробити паузу і критично оцінити усі малюнки поки вони ще на папері. Може й декілька днів піти на оцінку. Якщо все подобається, можна приступати до розпису. Зрозуміло, що просто взяти і почати розписувати, дивлячись на ескіз, важко, бо надто різні масштаби. Потрібна розмітка. Розмітку я нанесла звичайним простим олівцем, правда, перевірила спочатку чи добре витираються лінії резинкою. Якщо погано, то доведеться простому олівцю шукати заміну. Це можуть бути звичайна дитяча крейда, акварельні олівці і що завгодно, що легко витирається з поверхні.

Тепер можна вимішувати фарби і приступати до розпису. Спочатку наношу підложку під листя і серединки квіток.

Виконую листя, потім великі квіти.

Пташечок пишу в останню чергу. Справа в тому, що кольором, взятим для хвоста, можна підтягнути неcтачу синього чи червоного, або там жовтого в загальній композиції. Хвіст же може бути будь-якого кольору.  Тому пташки в мене завжди пишуться останніми.

Такий  хід роботи зберігається  для усіх сторін печі. Спочатку підложка, листя, квіти, дрібні елементи, а потім птахи.

Під самою стелею, зверху димоходу, я теж пустила гілочку із квітами. Вона начебто завершила роботу.

Було вирішено на місці березок розмістити яскраву Петриківську композицію і прикрасити стрічковим орнаментом стіни над панелями.
Я взялася за ескізи. Спочатку розробила композицію для центрального панно, а потім для стрічкового орнаменту.

Відомо, що створюючи композиції для стін, слід пам’ятати про розміри приміщення. Візуалізація інтер’єра необхідна для масштабування елементів розпису. Цей зал має в довжину 50-60 метрів, тож візерунок повинен бути привабливим як із такої далекої відстані, так і із кількох метрів.
Але в уроці хочу більше розповісти як наносився стрічковий орнамент. Саме стрічкові орнаменти частіше за все доводиться виконувати на об’єктах архітектури, і можливо, мій досвід комусь допоможе у вирішенні подібної задачі.
Зрозуміло, що в даному випадку для створення стрічкового орнаменту використовувалися такі ж елементи, що і в центральній композиції. І ці квіти в реальному масштабі виходили не маленькими. Але це як раз не лякало, бентежила довжина майбутнього орнаменту – близько 20 метрів, а ще питання організації розпису із участю більше 10 чоловік (мої учні).

Я подумала, що буде зручно, якщо підігнати рапорт орнаменту до довжини 1 метр, і зробити трафарет рапорту для нанесення розмітки на стіну.
Трафарет дозволив прискорити процес. Поки одна група учнів наносила метр за метром розмітку, друга група вже могла приступати до розпису перших фрагментів.

Але перед роботою на стіні я запропонувала  майстрам виконати квіти й листя в реальному розмірі великими пензлями на ватмані. Це необхідно щоб «пристрілятися», і після таких навчань кожен учасник знав що має вийти із-під пензля.

Робота велася не очікувано швидко. Адже всі були готові.  Я дуже вдячна своїм учням, це перший мій об’єкт, який народився в командній роботі. Я була щаслива, що все виходило так швидко, легко, і в приємній атмосфері. Такою стала їдальня ПІСЛЯ.

На фото нижче команда  майстрів, організатори проекту із директором Будинку Ветеранів, і я на фоні розпису:)

Оглянувши зупинку, прийшла до висновку, що доведеться обмежитися лише однією стіною, бо всередині зупинки характер штукатурки не дозволяє виконати розпис. А от задня стіна як раз повернута і до центральної траси, і до магазину, і до клубу – її видно звідусіль, бо зупинка на кільці.
Далі вимірюю стіни, і розумію, що композиція має стати в квадрат, бо висота стіни 2.5 м, ширина так само 2.5 м.

Ескіз накидався досить швидко. Ідея проста: дві пташки в квітах і одна протягує другій букетик. Мабуть це нагадування про необхідність бути уважними, ділитися, піклуватися, допомагати. Але то таке, хтось може побачити щось своє)

Обираю для розпису холодні кольори (мабуть, літня спека вплинула на вибір). Цього разу купила фарби «Rossa»  і чи довго вони простоять, покаже час.
Щоб перенести правильно основні маси із ескізу на стіну, необхідно спочатку розділити навпіл ескіз  горизонтальною і вертикальною лініями, а потім такі самі лінії намалювати на стіні. Для стіни використовую звичайну крейду із дитячого набору. Потім, рухаючись від перетину, заповнюю кожен з чотирьох квадратів (крейдою).

Коли все готово, беруся за фарби. Починаю, як завжди, з підкладки (зафарбовую серединки великих квіток). Потім частково ці місця перекриються двоколірними мазками.

Пелюстки квіток, листя, виконую широкими двоколірними мазками. Для цього, звичайно, використовуються великі пензлі. На цьому етапі розпис виглядає грубуватим, але менші пензлики і кошачка все змінять.

Пташок необхідно промалювати особливо старанно, бо вони тут «дійові особи». Прописуючи тонкі лінії і різноманітні оздоблення пензликом кошачкою, помічаю як на очах розпис робиться ніжнішим, графічнішим.

На роботу в мене пішло 2 дні, але не повні, бо працювала лише зранку і увечері (в спекотні години то було неможливо).
Від мешканців села на знак подяки я отримала великий пиріг із лісовими ягодами. То було так несподівано і приємно, що не можу передати. Щиро і від серця. Дякую!!!

Зупинка знаходиться в селі Круги, Київська обл., Вишгородський р-н.

Приблизно такого зайчика, що заснув, я ще в радянські часи побачила в одній Петриківській роботі, яка була надрукована в журналі «Україна». Хто автор не знаю, нажаль цієї репродукції  більше не зустрічала, але в пам’яті лишився той блакитний зайчик, згорнутий клубочком.
Вирішила зробити  композицію в колі, адже такі композиції дуже добре розміщуються на тарілках, годинниках, маленьких скриньках, та й просто можна взяти малюнок в круглу рамку і повісити на стіну.
Хочу розказати і показати (крок за кроком) як виконати такий розпис. Я малювала гуашевими фарбами на папері, але можна і акрилом на будь-якій поверхні.
Нам знадобляться два пензлика: саморобний пензлик-кошачка і круглий синтетичний пензлик №2. Фарби: білила, блакитна, ультрамарин, кобальт темний, зелена (холодний відтінок), оранжева, фіолетова.
Спочатку я на чорнетці накреслила композицію (в подальшому вона трохи змінилась), вклавши гілочку серпиком в коло. Доречи, так задумано, що зайчик замаскувався в листі і не кидається в очі. Виходить, що головний герой композиції не він, а великі квітки.

Почнемо з того, що намалюємо циркулем коло, в якому має розміститися розпис. Важливо розуміти, що ця лінія наприкінці витреться, а значить елементи розпису мають підходити впритул до лінії, аби підкреслити межі кола. Наносимо малюнок олівцем. Якщо вам складно перемалювати, то можна роздрукувати фото готової композиції і перенести малюнок по клітинкам, ну а якщо малюєте на папері, то краще на світле скло вікна накласти копію мальовки із вашим аркушем зверху, і все обвести.

Наповнимо палітру фарбами. Візьмемо спочатку білила і блакитну. Світлим блакитним (білила + блакитна) кольором зафарбуємо тіло зайчика і світлі місця в пелюстках дзвоників. Освітленим жовтим розчином (білила + жовта) покриємо серединки квіток, пройдемось по спинці і по вушках зайчика. Все це робиться синтетичним пензликом.

Тепер займемося зайчиком. Пензликом-кошачкою поставте шерстинки, щоб зайчик був пухнастим. Чим тонші риски, тим краще. Слід брати різні відтінки, від світло-блакитних і жовтих до темних синіх і фіолетових. Тут треба дивитися на малюнок. Зверніть увагу, що головка зайчика світліша від тіла. І не забудьте про хвостик.

Займемося листочками.  На зразку видно, що боки листочків оформлені різними відтінками: одна сторона листка  зелена, друга переходить в фіолетовий. Тож, приготуємо фарби для перехідних мазків. Основний колір для пензлика буде світло-блакитний (їм зафарбовували силует зайчика на самому початку). Для однієї сторони листочка додатковий колір зелений, для другої візьмемо фіолетовий.
Виписуємо із двокольорових мазків листочки, набираючи на кінчик синтетичного пензлика потрібну фарбу. Слідкуйте аби листя було світлим, неначе вибіленим, адже по нашому задуму саме квітки головні, тож ударну яскравість лишимо квіткам.

Для виконання дзвоників набираємо на синтетичний пензлик яскравий блакитний, а кінчик занурюємо в темний кобальт або ультрамарин. Спочатку виписуються два зовнішні мазка, а потім внутрішні. Ось тут як раз потрібна яскравість. Працюємо без білил.

Далі кошачкою темним синім кольором ставимо прожилки на листочках і світло-блакитні оздоблення на дзвониках.

Беремося за великі квітки. Вибудовуємо пелюстки синтетичним пензликом. Тут можна брати всі відтінки синього і фіолетового які в нас є. Кожна пелюстка складається із рядка делікатних двоколірних мазків. Якщо ви раніше ніколи не малювали подібних квіток, раджу потренуватись на чорнетці.

Коли пелюстки готові, виписуємо середини квіток двома широкими мазками. Освітлений фіолетовий і дуже світлий блакитний беремо на пензлик. Ось що у вас має вийти.

Тепер блакитним кольором виписуємо гілочки із рясними маленькими бутонами. Там кожен бутон складається із пари тоненьких мазочків.

Стеблинки і завитки виводимо самим кінчиком кошачки. Рука має спиратися на стіл, якщо висітиме в повітрі, може не вийти.

Кожен пуп’янок огортаємо парою мазочків і заповнюємо вільні місця в малюнку різними травинками, билинками.

І нарешті нам лишився останній штрих. Необхідно акцентувати серединки двох великих квіток. Вушка зайчика теж можна підкреслити. Занурюємо синтетичний пензлик в жовту фарбу, а кінчик в оранжеву, і проводимо по одному мазку в кожній квітці і в ушку.

Все, робота готова.

Нам знадобляться два пензлика: саморобний пензлик-кошачка і круглий синтетичний пензлик №3. Фарби: білила, жовта середня, червона кармін, зелена темна (холодний відтінок), оранжева, коричнева, блакитна, фіолетова (ближче до малинового).
Почнемо з того, що проведемо циркулем коло, в якому має розміститися розпис. Важливо розуміти, що ця лінія наприкінці витреться, а значить елементи розпису мають підходити впритул до лінії, аби підкреслити межі кола. Наносимо малюнок олівцем. Якщо вам складно перемалювати, то можна роздрукувати фото готової композиції і перенести малюнок по клітинкам, ну а якщо малюєте на папері, то краще на світле скло вікна накласти копію мальовки із вашим аркушем зверху, і все обвести.
Тепер наповнимо палітру фарбами. Поки що візьмемо білила, жовту, темно-зелену і блакитну.

Почнемо із підложки. На мальовці можна побачити світло-жовтий фон над центральною квіткою вгорі. По цьому фону іде малюнок, але це чимось нагадує корону над квіткою. Точно така сама підложка є в бутонах.
Вимішаємо в палітрі білу і жовту фарби, і цей світлий розчин нанесемо на ділянку над великою квіткою і зафарбуємо кружечки бутонів.
Поки підложка сохне, займемося листочками. На зразку боки листочків оформлені різними відтінками: одна сторона листка  переходить в жовтий колір, друга – в блакитний. Тож, приготуємо фарби для перехідних мазків. Основний колір для пензлика буде зелений. Для однієї сторони листочка додатковий колір жовтий, для другої візьмемо блакитний. Тільки от та, блакитна фарба із баночки зазвичай буває темнішою, ніж нам потрібна. Краще додати в блакитну трохи білої щоб отримати світліший відтінок.

Виписуємо із двокольорових мазків листочки, набираючи на кінчик синтетичного пензлика потрібну фарбу.
Тепер прийшла черга кошачки. Занурюємо її в наш  світло-блакитний розчин і виписуємо маленькі блакитні квіточки, схожі на ромашки.

Необхідно просто ставити краплини мазків гостренькими кінчиками в центр квіточки. Хочу попередити, що це не так просто як здається. Насправді такі ромашки досить складний елемент, адже кожен мазок-краплинка має бути однаковим, і ще слід тримати шаг (або відстань) між мазками. Якщо ви раніше ніколи не робили такого, раджу потренуватись у чернетці.
Ось що має у вас вийти.

Тепер беремося за головний елемент композиції – яскраву квітку в центрі. Починаємо її вибудовувати із бокових пелюсток. Якщо придивитись. То кожна пелюстка складена із 3-4 мазків. Спочатку слід виконати два крайніх мазка окремої пелюстки, а потім одним чи двома мазками заповнити простір пелюстки.
Додамо в палітру червону фарбу і фіолетову. Червоний – основний колір на пензлику, фіолетовий – додатковий.
Виписуємо чотири пелюстки з однієї сторони квітки, і чотири – з другої.

Доречи, цими ж кольорами можна нанести мазки по центру наших листочків. Це їх прикрасить. Якщо колір провалюється на темному тлі листків, то слід ще раз пройтись вдруге.

Далі – цибулька, серединка квітки. Достаємо із баночки оранжеву фарбу (основна) і жовту (додаткова). Добре промивши пензлик у воді, набираємо нові фарби і починаємо виписувати цибульку. Спочатку зовнішні бокові мазки, а потім просто заповнюємо центр.

Цибулька, це останнє, що ми виконували синтетичним пензликом, він нам більше не знадобиться.  Беремо кошачку і прописуємо бутони освітленим червоним (+білила). Це тонка робота і на неї варто настроїтись. Краще працювати повільно, без різких рухів.

Після бутонів переходимо до самих темних частин композиції.  Занурюємо кошачку в темно-зелену фарбу і прописуємо листочки під бутонами (шляпки під бутонами) і ажурний малюнок на жовтій підложці над великою квіткою.
Можна обвести тонкими лініями червоні прожилки на листках, провести стеблини коричневим відтінком.

А тепер найскладніша частина роботи. Необхідно виписати тоненькі прожилки по цибулині. Працюємо дуже обережно. Починаємо із бокових ліній, а завершуємо тоненькими війками в центрі цибульки. Усі прожилки мають вливатися одна в одну.

Лишився  останній штрих. Завершуємо роботу дрібною «травичкою» , яка виконується пензликом-кошачкою. Для цього я змішала жовту фарбу із зеленою. Якщо колір видається вам дуже їдким, можна його приглушити білилами. Порада тільки одна – куди проситься пара-друга мазків, туди їх і ставимо. І нагадую, що бажано підходити впритул до лінії кола, але не заступати за неї.

Ось і все. Впевнена, що у вас вийшла гарна і яскрава робота.

Зізнаюся, що  шукаючи рішення, передивилася роботи інших майстрів на тему «Пори року» і ще раз переконалася, що мало хто ризикує об’єднувати в одній роботі одразу всі пори. Зазвичай кожна пора живе на окремому полотні і в своїй рамочці:) І це зрозуміло, бо кольори і настрої різні, а це привід побоюватися, що композиція розірветься кольором і розвалиться на фрагменти.
Вирішила спробувати віднайти плавну і м’яку гамму, ну і все об’єднати і усіх подружити однаковими елементами.
А надихнули мене приблизно такі бутони з квітами (фото із інтернета). Їх чекала стилізація під Петриківський розпис, але сподіваюсь, що дух напіврозкритих бутонів не зник:)

Тепер розкажу про хід роботи.
Оглянувши поверхню дерева, вирішила зберегти її природній колір і малюнок кілець, адже тема сезонів року як раз імпонує таким натуральним речам. Розписувати гуашшю під лак не схотіла, тому що алкідні лаки додають деякої жовтизни, а ось акрилові лаки не мають такого недоліку. Так що перевага була віддана акрилу.
Поверхня містила дві темні плями від сучків, і я їх обережно висвітлила акрилом близького відтінку (все інше лишилося без змін), потім акриловим лаком була покрита вся поверхня.  На фото ці темніші місця можна помітити, але вони в прийнятних рамках.

Робота над створенням композиції  велася на папері (я стиплером скріпила два альбомних аркуша, поклала їх на дерев’яшку, злегка пройшлася пальчиками вздовж країв  дерева і потім обвела олівцем зігнутості, отримавши форму виробу).
Композицію накидала так, щоб сформувати чотири скупчення бутонів із гілочками листя.  Тут все було просто, а от як тепер не розірвати кольором композицію?

Починаю на ескізі працювати в кольорі.  Видно, що спочатку стараюсь, а далі не дуже. Головне на цьому етапі зрозуміти як ляже колір, де криється небезпека розриву і в яких відтінках пом’якшувати проблемні місця.

Можна побачити, що не все йде гладко. Так перехід зима-весна має бути плавнішим, а літо не можна запалювати в повну силу – інтенсивність кольору слід зменшити. Цей ескіз дав мені все, що потрібно – повторювати його із виправленнями я вже не стала. Все врахується по ходу роботи.
Тепер розпис. Головна особливість полягала в тому, що довелося йти кусочками, починаючи і закінчуючи кожну пору року від початку і до кінця.  Фарби і відтінки в кожному випадку інші, акрил швидко сохне,  та й коли гілочка поступово «росте» легше ув’язувати кольори.

Наприкінці розпис був покритий акриловим лаком.

А почалося все з того, що мені зустрілося надзвичайно гарне озеро з вербами і тополями. Виникло бажання повернутися на це місце з фарбами.

Про особливості роботи на вулиці вже йшла мова в попередніх уроках, повторю лише, що завдяки природному освітленню робота має шанс бути достовірнішою. Однак це саме освітлення не тільки допомагає, але і ускладнює процес. Зміна положення сонця  зміщує тіні, змінюється картина і освітлених поверхонь.
Здається, що вміння працювати швидко здатне вирішити проблему. Але ні, як не прискорюйся, все одно не встигнути, і тінь, скажімо,  від будинку на твоїй картині через годину вже не відповідає тіням від дерев, до яких дійшла черга. І що робити, виправляти? Такі речі іноді доводять до розпачу. Але давайте спробуємо дотримуватись деяких правил. Вони дійсно рятують ситуацію. Ось деякі.
Перше, про що варто подумати, це про місце. Потрібно не тільки знайти гарний краєвид і вирішити що взяти в композицію, але і розташуватися в тіні або під парасолькою. Це важливо. Сонце сліпить і оцінити колір на полотні чи палітрі буде складно.

Коли все вирішено, я легенько розмічаю основний мотив пейзажу олівцем, мені так зручно, але можна і пропустити цей пункт і все «брати» одразу фарбами.

Далі важливий момент. Щоб не залежати від руху сонця, необхідно плямами відповідного кольору відобразити на полотні цей момент часу. Ось буквально я беру і вимішую на палітрі відтінок, що відповідає затіненим місцям в кронах ближніх дерев і відтінок освітленого сонцем листя. Для середнього плану теж два таких відтінки, звичайно, враховуємо повітряну перспективу. Так і для лісу на горизонті, і для стовбурів дерев, і для галявини, і для падаючих тіней.
Якщо нанести на полотно ці фарби, то отримаємо відбиток пейзажу в цей момент часу. І на цьому підмальовку  вже має звучати повітряна перспектива. Якщо без краси дрібних прописаностей, без сили силенної  рефлексів і бліків проступає об’єм, є плани, то все зроблено правильно. Тепер можна не боятися, що тіні зрушаться і зміняться кольори, адже ми їх зафіксували.

Доречи, небо я зазвичай пишу одразу (там теж декілька розчинів чи відтінків), але  можна перенаситити його і тоді дерева просто не стануть на тлі неба – не буде потрібного співвідношення.  Можливо, краще збудувати об’єми дерев і лише потому «вставляти» небо.

Тепер час прописати деталі. Спочатку уважно придивіться навкруги щоб оцінити скільки рефлексів від неба, сонця, як сріблом блищать вербові листочки, наскільки соковиті, чи навпаки засушені травинки. Ну й вода… Я воду пишу разом із небом, але вода куди темніша.
Спочатку беруся за дальні плани. Там все повите сіро-блакитним серпанком.

До ближніх дерев поступово додаю «тепла». Тополі на протилежному березі жовтіші і контрастніші від лісу, але серпанок ще не розтанув остаточно.

Взяте на самому початку звучання кольорів дуже допомагає.  Чим ближче дерево, тим ретельніше відділяю листочок від листочка, але форма загального об’єму крони, яку ми визначили, лишається, її неможна змінювати.

Коли з’явилися далекі обриси лісів на горизонті, повертаюся до неба. Тут необхідно було зробити його більш теплим біля горизонту, і небо одразу немов би наповнилося життям і вросло в картину.

Передній план із травою пишу в останню чергу. Тут поряд контрасти. Темні прикореневі ділянки перекриті соковитими травинками із великою кількістю сухих, вибілених сонцем.

А взагалі то, художники на пленері працюють по-різному. Хтось не поспішає і пише за декілька сеансів, тобто приходить в той самий час в інші дні на це місце (дуже рекомендую такий підхід, якщо є час), хтось замальовує саме головне і, маючи феноменальну пам’ять, закінчує роботу в майстерні, хтось просто фотографує і користується фотографіями. Але в будь якому випадку, передача природного освітлення натури в умовах повітряного середовища потребує безпосередньої присутності художника на місці. Його погляд, оцінка, прочитання побаченого має лягти в основу роботи.