А почалося все з того, що мені зустрілося надзвичайно гарне озеро з вербами і тополями. Виникло бажання повернутися на це місце з фарбами.

Про особливості роботи на вулиці вже йшла мова в попередніх уроках, повторю лише, що завдяки природному освітленню робота має шанс бути достовірнішою. Однак це саме освітлення не тільки допомагає, але і ускладнює процес. Зміна положення сонця  зміщує тіні, змінюється картина і освітлених поверхонь.
Здається, що вміння працювати швидко здатне вирішити проблему. Але ні, як не прискорюйся, все одно не встигнути, і тінь, скажімо,  від будинку на твоїй картині через годину вже не відповідає тіням від дерев, до яких дійшла черга. І що робити, виправляти? Такі речі іноді доводять до розпачу. Але давайте спробуємо дотримуватись деяких правил. Вони дійсно рятують ситуацію. Ось деякі.
Перше, про що варто подумати, це про місце. Потрібно не тільки знайти гарний краєвид і вирішити що взяти в композицію, але і розташуватися в тіні або під парасолькою. Це важливо. Сонце сліпить і оцінити колір на полотні чи палітрі буде складно.

Коли все вирішено, я легенько розмічаю основний мотив пейзажу олівцем, мені так зручно, але можна і пропустити цей пункт і все «брати» одразу фарбами.

Далі важливий момент. Щоб не залежати від руху сонця, необхідно плямами відповідного кольору відобразити на полотні цей момент часу. Ось буквально я беру і вимішую на палітрі відтінок, що відповідає затіненим місцям в кронах ближніх дерев і відтінок освітленого сонцем листя. Для середнього плану теж два таких відтінки, звичайно, враховуємо повітряну перспективу. Так і для лісу на горизонті, і для стовбурів дерев, і для галявини, і для падаючих тіней.
Якщо нанести на полотно ці фарби, то отримаємо відбиток пейзажу в цей момент часу. І на цьому підмальовку  вже має звучати повітряна перспектива. Якщо без краси дрібних прописаностей, без сили силенної  рефлексів і бліків проступає об’єм, є плани, то все зроблено правильно. Тепер можна не боятися, що тіні зрушаться і зміняться кольори, адже ми їх зафіксували.

Доречи, небо я зазвичай пишу одразу (там теж декілька розчинів чи відтінків), але  можна перенаситити його і тоді дерева просто не стануть на тлі неба – не буде потрібного співвідношення.  Можливо, краще збудувати об’єми дерев і лише потому «вставляти» небо.

Тепер час прописати деталі. Спочатку уважно придивіться навкруги щоб оцінити скільки рефлексів від неба, сонця, як сріблом блищать вербові листочки, наскільки соковиті, чи навпаки засушені травинки. Ну й вода… Я воду пишу разом із небом, але вода куди темніша.
Спочатку беруся за дальні плани. Там все повите сіро-блакитним серпанком.

До ближніх дерев поступово додаю «тепла». Тополі на протилежному березі жовтіші і контрастніші від лісу, але серпанок ще не розтанув остаточно.

Взяте на самому початку звучання кольорів дуже допомагає.  Чим ближче дерево, тим ретельніше відділяю листочок від листочка, але форма загального об’єму крони, яку ми визначили, лишається, її неможна змінювати.

Коли з’явилися далекі обриси лісів на горизонті, повертаюся до неба. Тут необхідно було зробити його більш теплим біля горизонту, і небо одразу немов би наповнилося життям і вросло в картину.

Передній план із травою пишу в останню чергу. Тут поряд контрасти. Темні прикореневі ділянки перекриті соковитими травинками із великою кількістю сухих, вибілених сонцем.

А взагалі то, художники на пленері працюють по-різному. Хтось не поспішає і пише за декілька сеансів, тобто приходить в той самий час в інші дні на це місце (дуже рекомендую такий підхід, якщо є час), хтось замальовує саме головне і, маючи феноменальну пам’ять, закінчує роботу в майстерні, хтось просто фотографує і користується фотографіями. Але в будь якому випадку, передача природного освітлення натури в умовах повітряного середовища потребує безпосередньої присутності художника на місці. Його погляд, оцінка, прочитання побаченого має лягти в основу роботи.

Другий пейзаж вже не потребував такої швидкості і майже весь по сухому паперу написався. Щоправда, небо із хмарками довелося вкласти в пресловуті декілька хвилин – неслися по небу, як завжди.

Пам’ятаю, що я, як і багато хто, раніше більш за все потерпала від повільності, і мені доводилося зупинятися коли  тіні  вже далеко відповзали від своїх місць. Із практикою прийшли сміливість і швидкість, а про минуле нагадує лише стара папка із незакінченими роботами. І тих краєвидів вже не існує – щось застроїлося, щось стало приватною територією. Так що краще завжди старатися закінчити роботу. Якщо не склалося цього дня, то можна прийти наступного в той самий час і закінчити.

Цей прийом застосовується як в олійному живописі, так і в акварелі, але є відмінність – акварель рідка й прозора фарба, тому дуже важливо уникати «брудних» напливів, але, в той же час, вливання кольору в колір можна вигідно використовувати.

Розпочинати роботу слід із аналізу натури – спробувати умовно, в уяві розбити предмет на кольорові плями, причому не забути «зважити» по шкалі темніше/світліше. Можна почати із самих інтенсивних, яскравих кольорів і йти до світлих. Власне, кожна пляма кольору наноситься на своє місце, і зображення складається неначе  мозаїка. Можна, звичайно, щось перекривати повторно, але в акварелі це може призвести до втрати  свіжості.

Вправа «листочки» ілюструє сказане вище.

А це фрукти. Правда, гарно?

До речі цей прийом може стати у нагоді коли необхідно швиденько зобразити щось скороминуче. Така робота може слугувати ескізом або самостійним твором якщо вдасться виконати її охайно. Для прикладу я спробую зобразити пташку – саме непосидюче створіння.

Папужці запропонована гілочка винограду, і поки вона зайнята, я беруся за фарби.

Починаю з птаха (поки він не повернувся іншим боком я маю  хвилину).

Можливо, цей прийом живопису здається надто вільним, але він як ніякий інший сприяє набуттю впевненості, адже потребує тренованого погляду і твердої руки.  Живописна робота буде мати живий подих і передавати враження художника у повному обсязі.

  ]]> https://prostalogika.com/watercolor-techniques-glazing/ Thu, 29 Jan 2015 01:07:05 +0000 http://88.208.214.178/?p=204 Всім відомо, що акварельні фарби прозорі, вони значно прозоріші від олійних чи гуаші. Погодьтеся, що навіть дуже насичений шар акварелі буде більш-менш просвічувати папір після висихання, а що вже казати про добре розбавлену водою фарбу.  Але яке відношення ця властивість має до лесировки і, взагалі, що таке лесировка?
Так ось, лесировкой, або лесировками називають послідовне нанесення прозорих шарів фарби один на другий після повного висихання попереднього шару. Просвічування шарів фарби один крізь другий створює більш складний і цікавий за відтінками колір. Спочатку кладуться світлі і теплі кольори, а потім холодні і темні. Саме так, від світлого і блідого до яскравого і темного, адже в акварельному живописі відсутня біла фарба і замість неї доводиться використовувати білий колір паперу для світлих частин зображення.
Розглянемо просту вправу із листочком бегонії. Кожна ділянка листочка вкрита різною кількістю шарів  фарби. З кожним шаром відтінок темнішає.Кількість лесировочних шарів може бути досить великою – все залежить від насичення водою розчинів фарби. Наприклад, ця робота написана за принципом вправи із листочком лесировками від світлого до темного.

Давайте подивимось на сам хід роботи. Візьмемо пару яблук, вишитий рушник, гарно все це поставимо і направимо світло. А далі, все дуже просто – головне не поспішати і щось випадково передчасно «не зафарбувати» темним.

Після нанесення легкої розмітки олівцем беремося за перші найсвітліші лесировки.

Коли фарба висохне, слід пройтися по більш темним ділянкам.

Важливо обов’язково дочекатися висихання попереднього шару і працювати м’якою щіточкою. Справа в тім, що цупкий пензлик може зняти вже висохлий нижній шар.  Втім, м’який теж, якщо їм довго возити на однім місці. Старайтеся наносити шари швидко, не чіпляючи на пензлик з паперу суху фарбу.

Наприкінці – темні і дрібні деталі.

Ось таким є основний принцип лесировок. Слід сказати, що в масляному живописі лесировка теж застосовується, але замість води там користуються розчинниками і часу на просушування кожного шару відводиться значно більше.

  ]]> https://prostalogika.com/write-watercolor-blooming-garden/ Fri, 23 May 2014 00:57:12 +0000 http://88.208.214.178/?p=265 Квітучі садочки приваблюють своєю красою багатьох художників. Пропоную спробувати написати разом зі мною такий сад аквареллю.

На перший погляд може здатися, що зобразити білі яблуні акварельними фарбами буде складно, оскільки в цих фарбах немає білого кольору. Але насправді це не так, якщо, звичайно, із самого початку окреслити дерева і просто  не зафарбовувати їх. Це стосується і інших світлих об’єктів. Тобто, робота має іти за принципом «від світлого до темного».

Кажучи інакше, будемо працювати  лесіровками, накладаючи один шар фарби на інший.  Зовсім білі місця пензель має обходити. Прозорими розчинами  заливаються  світлі (не білі) ділянки, потому іде черга більш насичених фарб, а під кінець проробляються найтемніші місця. Таких шарів може бути скільки завгодно, і вони можуть багато разів накладатись, а в якомусь місці може бути один єдиний шар – головне не затемнити те, що має лишитися світлим, ну і ще із  кольором не переграти.
Трохи про колір  і міру його світлоти .  Є складність в цьому питанні і це тема окремого уроку, поки ж що просто раджу  яскраві фарби  брати в роботу, якщо вони вже  просяться, зображуючи передній план. Далечінь краще висвітлити.  При освітленні будь-якої фарби ( коли розчин дуже прозорий, водний), насиченість кольору (його яскравість) падає.
Отже, почнемо.
Зізнаюсь, що намальованого мною саду насправді не існує. Я відштовхувалась від двох зовсім різних місцевостей: сільської вулиці із красивими райськими яблуньками і від розквітлих в зовсім іншому місці вишень.

Перше, що робимо – легенько відмічаємо олівцем усі головні об’єкти , починаючи із лінії горизонту і закінчуючи кронами, стовбурами і гілками.

епер найцікавіше – небо. Існує думка, що небо слід писати швидко, не більше кількох хвилин. Будемо старатися.  Але спочатку, давайте просто поглянемо на нього. Можна помітити, що ближче до горизонту небо світлішає і блакитний відтінок там ніжніший і тепліший, а над головою, в зеніті, переважають холодні і дещо темніші відтінки ультрамарину.
Значить, приготуємо два розчини:  світло-бірюзовий для горизонту і холодний блакитний для верхньої частини роботи.
Візьмемо велику щіточку із грубою щетиною (я взяла господарську, якою фарбують вікна) і почнемо вертикальними рухами  наносити небесні відтінки біля горизонту.  Обходимо, звичайно, крони, але злегка чіпляємо їх вертикальними торканнями – крізь білі гілки має проглядати небо.  Сліди від цього пензля схожі на маленькі крапочки і плямочки різної форми.  Там, де дерев немає, то просто заливаємо цим кольором  шматочки неба.

В «верхніх шарах атмосфери» потрібен більш холодний і темний відтінок.  Тим же пензлем набираємо і його.  Все потрібно робити швидко щоб фарби не встигли висохнути. Відтінки мають плавно вливатися один в одний.
Поки небо вологе, можна салфеткою показати хмарки. Гострим кінчиком вбираємо залишки фарби і формуємо хмари.

Все, небо готове.

Тепер тонким пензликом промалюємо стовбури дерев, а то не дуже на цьому етапі зрозуміло що то воно таке буде.

Дорогу можна показати напівсухою грубою щіткою.  Тут в «небесні» розчини я додала трішечки чорної фарби.

Далі слід підібрати колір і меншим пензликом залити самі світлі трави, які освітлені сонцем.

Прописуємо сіро-блакитним відтінком далекі дерева на горизонті. Краще, якщо це буде зроблено не одним відтінком, а декількома.  Те, що світліше і розмитіше, буде видаватися як більш віддалене.
Таким самим кольором можна прописати падаючі тіні від дерев і трави, що попали в тінь.

І останній штрих – надамо об’єму кронам. Райські яблуньки цвітуть рожевим квітом, а вишні – білим. Значить, грубою щіточкою точечно підфарбуємо рожевим  яблуні, а вишні відтінемо  світлим сіро-зеленим розчином.

Готово.
Можна написати таким чином ваш рідний квітучий садок з натури, або з фотографії – впевнена, що результат вас порадує.

Калина Тонєва. Кали.

Калина Тонєва. Тюльпани.

Як виконується заливка.

Заливку можна виконати  різними способами – можна наносити фарби на вологу поверхню паперу, на суху, щіточкою і навіть губкою. Головне працювати як можна скоріше і обов’язково дотримуватися умов, про які піде мова нижче.  В цьому уроці  докладно розповім про заливку по сухому паперу.
Існує три обов’язкові для виконання умови, і нехтування хоча б однією зведе нанівець спробу виконати якісну заливку.
Перше. Лист паперу повинен бути закріпленим на планшеті і знаходитись під нахилом. Нахил може бути різним, (нахил необов’язковий лише у випадках заливки  по мокрому), але головне щоб він був. Можна регулювати і знайти положення, яке  вас влаштує.

Мольберт із закріпленим під нахилом планшетом.

Друге. Розчину фарби на палітрі повинно бути стільки, щоб щіточка пензлика могла повністю  в нього зануритись. Крім того, розчину має вистачити на покриття тієї ділянки, яку маємо залити, тому краще готувати його із запасом.

іточка повністю занурилася у розчин.

Третя умова. Гарно змоченою у розчині щіточкою слід вести строку, можна просто зліва направо, а ще краще (у випадку заливки по сухому паперу) проводити, виконуючи часті зигзагоподібні рухи щіточкою. Фарба повинна збиратися у нижніх «зубцях» зигзагів. Негайно під верхньою строчкою проводиться ще така сама, яка вбирає напливи фарби з верхньої строчки.

Напливи фарби під верхньою строчкою.

Видно як іде  строчка під строчкою.

Знизу надлишки фарби збираються салфеткою, або іншою ледь вологою щіточкою.

Можна ще раз перекрити ділянку тим самим розчином для більш рівномірної заливки.

Ділянка має рівний шар фарби.

Ось і все. Складного нічого немає. Можна використовувати різні варіації: працювати різнокольоровими розчинами,  або темними і світлими. Далі приклад як можна залити ділянку трьома кольорами.
Починаємо з жовтого, додаючи строчку помаранчевого , а далі переходимо на червоний колір.

Ще хочу на зовсім простому прикладі показати як  саме можна користуватися прийомом. Спробуємо створити листівку із побажанням усім творчим людям.

Олівцем легенько відмічаємо те, що зафарбовуватися не буде (об’єкти, які маємо обійти щіточкою) –  хмаринки, пегаса (символ творчого натхнення) і напис.

Заливаємо все окрім означених вище елементів. Просуватися зигзагоподібною строчкою тут неможливо (доводиться обходити перешкоди) і можуть проявитися нерівномірні стики.

Цю неприємність легко можна обійти, якщо повернути справу незвичним чином. Перевертаємо листівку догори дном і повторно заливаємо  (можна де інде більш насиченим розчином). Чим скоріше іде заливка, тим менше буде нерівномірностей і стиків.

Виходять білі хмарки і пегас.

Можна хмарки зробити теплішими і тоді небо стане ближчим.

Тепер «вдихнемо життя» в крилатого коня, відмітивши світлотіні на його тілі.

Таким вийшов пегас.

Зрозуміло, що замість коня можна зробити що завгодно – квіти, сонце, птахів.

Напис я просто обвела маркером.

Хоч це і листівка, але я не надала значення можливому декоруванню, всіляким елементам і прикрасам золотими чи срібними фарбами, аплікаціям, посаженим на клей ниткам, тощо. Головним було показати, що досить простий прийом може послужити усім, хто схоче взяти його собі на озброєння.
В наступному уроці, присвяченому заливці, хочу навести приклади більш складного і цікавого застосування цього прийому.

По мокрому це один з найцікавіших прийомів, що дозволяє писати прозорими текучими фарбами і від цього образи виходять неначе витканими із випадкових кольорових розводів. Це дійсно акварельний прийом, бо інші фарби навряд чи здатні на таке. Ось роботи справжніх майстрів цієї акварельної техніки.

Закат. Наталія Рахманіна.

Вечір в горах. Олександр Сушилов.

Все просто: аркуш паперу (а іноді якась ділянка) змочується водою і легкими мазками пензлика привносяться потрібні відтінки кольорів. Поки ще не висох перший колір, поряд кладеться другий і фарби повзуть цікавими напливами. Контролювати процес тим легше чим сухіший папір.
Але насправді,  за вільною течією  води і фарб ніхто не йде, адже художник ставить перед собою задачу зобразити конкретну композиційну схему, і тут, як і всюди слід дотримуватися ходу роботи. Щось вагоме навряд чи може з’явитися на світ без ескізів, чи хоча б начерків у блокноті і нехай  творча атмосфера цього прийому не навіває оманливі думки, що саме собою все зв’яжеться. Воля воді і фарбам надається, але в рамках творчого союзу з ними.
Спочатку слід просто спробувати доторкнутись до можливостей цієї техніки, і я пропоную виконати декілька простих вправ, щоб відчути, як поводять себе фарби на папері що має різний ступінь зволоженості.
Для цього приготуйте в палітрі два досить насичених розчина, наприклад, жовтого і зеленого кольорів. А тепер по аркушу паперу самим широким пензликом, змоченим у воді, проведіть одну під одною чотири горизонтальні смуги. Перша смуга нехай буде сама «мокра», а остання ледь змоченою. Меншим пензликом зробіть один під другим легенькі мазки в кожній із змочених смуг і  поспостерігайте як розпливуться напливи в залежності від кількості води на папері. Тепер праворуч мазків поставте вже не мазки, а декілька крапок. І, нарешті,  нанесіть поруч обидва кольори на кожну із смуг і спостерігайте за  їх взаємно проникаючими розводами.
Далі, творче завдання, ціль якого направлена виключно на здобуття перших навичок і тому мова не йде про реальність чи схожість зображення, але відштовхуватись від реальних форм будемо.
Назва пейзажу «Вітер». Творчі відхилення тільки заохочуються, головне, це відчути, як поводить себе фарба на вологому папері, не суперечити назві твору і створити композицію динамічного характеру. Але, ні в якому разі не слід стримувати себе і боятися надлишку води, це ж перший  політ і нехай він буде фантастичним.
Не стримаюсь від коротенького інструктажу перед польотом: іти слід, як і завжди в акварелі, від світлого до темного (спочатку світле і тепле, потому темне і холодне) і спочатку пишемо загальні маси по дійсно мокрому, а дрібні і тонкі деталі – наприкінці по майже сухому паперу.

Світлі розчини фарби наносимо великими пензликами досить широкими рухами.

Ось такими пензликами писався цей пейзаж. Видно, що колір неба поглиблено в деяких місцях.

Проводимо широким мазком найсвітлішу лінію поля.

так само проводимо темні смуги.

Маленьким пензликом прописуємо дерева.

Робота готова.

Ось деякі учнівські роботи цього завдання. Теми завдання багато разів змінювалися за бажанням учнів, але ці пейзажі, що написані за уявою чи по пам’яті, переслідували одну навчальну  задачу – познайомитися із технікою «по мокрому».

Погодьтеся, що зовсім непогано для першого разу.

Безумовно,  пейзаж і гарний, і колоритний – тут б’є енергія життя, розквіт літа, радість, але одразу засмучує невідповідність із тими відношеннями глибини простору, які ми реально спостерігаємо в природі. Адже не буває такого щоб дальній план був і яскравіший, і чіткіший, і контрастніший ніж передній. Скоріше за все,  це поле із соняхами вирізано з іншої фотографії і поставлено в цей пейзаж із допомогою комп’ютерної графіки. Ось і хочеться попросити графіків – пам’ятайте про повітряну перспективу, узгоджуйте, по можливості, ось такі некоректності.
Ми вирішили писати картину, вносячи  виправлення своїми методами. По-перше, віддалити горизонт до самих найвіддаленіших далей, а по-друге, наблизити передній план до ілюзії , що глядач прямо у полі серед соняшників.
Віддалити горизонт можна випробуваними  художніми засобами, пам’ятаючи, що прозорість атмосфери на нашій планеті в спокійну погоду і кривизна її поверхні дозволяють нам бачити, знаходячись на рівнині, приблизно на 5-10 км. Звідси і масштабуємо висоту віддалених лісів і дерев. А для наближення переднього плану потрібні соняшники із усіма подробицями. Ось фотографії, які використовувалися для першого плану.

Горизонт почали проробляти, користуючись блакитно-сірими розчинами для найвіддаленіших і нерозрізненних місць, а більш-менш виступаючі лісосмуги писалися із додаванням у той самий розчин сажі і хром-кобальта, більш близькі окремі дерева прописувались із відвертим привнесенням зелені. В результаті, якщо порівнювати живописний горизонт із горизонтом з фотографії, то на першому є глибина простору, повітря, далека перспектива і видимість на далеку відстань.

Із соняшниками було вирішено наступне: винести деякі з них вище горизонту, адже соняшник як рослина, у порівнянні із зростом людини може бути і вищою, і нижчою (нагадаю, що лінія горизонту знаходиться на рівні очей художника). Ось так і з’явилося відчуття що соняшники зовсім поряд. Попрацювати над кожним потрібно було   досить ретельно, але воно того було варто. І головне, передній план неможливий без найглибших тіней, і найсвітліших бліків, рефлексів, і напівтіней. Порівняємо обидва передніх плани.

А тепер пропоную подивитись на результат – на живописне полотно.

Учениця зосталась задоволеною роботою і практичними експериментами із повітряною перспективою, адже усі плюси в картині з’явилися завдяки повітряній перспективі. Сподіваюсь, що художники-початківці будуть так само успішно користуватися цим простим, але дієвим способом.