Будь-яка композиція картини, костюму, чи архітектурного ансамблю, повинна відповідати ряду правил, які багатьма поколіннями художників були доведені до досконалості. Впевнена, що відчуття краси, так само як і розуміння добра і зла, є вродженим у всіх без вийнятку людей. Адже кожен в глибині душі розуміє «що є поганим, а що гарним», точно так будь хто впізнає красу. Якщо комусь запропонувати обрати із двох картин одну, де на першій композиція буде відповідати усім найліпшим правилам, а на іншій закони гармонії будуть порушені, обереться «правильна».
На першій картинці приклад невдалої композиції, а на другій композиція вірна.
Що таке композиція.
За визначенням, композиція, це узгодженість частин твору. Тобто, зображення повинно розміщуватись на картинній площині із визначеним центром, вузлом композиції, де центру підпорядковуються другорядні деталі. Іноді це складне згрупування, ув’язка і співзалежність елементів з метою досягти виразності і цілісності. По суті, це робота над ритмічним розташуванням основних мас, силуетів, контрастів, аналогій, а ще вибір точки зору, співставлення масштабів, перспективних ліній, пропорцій, кольорових і світлотіньових нюансів.
Можна, звичайно, спиратись на вроджене почуття, але розроблені художниками знання значно прискорюють процес, відмітають сумніви і дають можливість розсудливо аналізувати, чого ж очікувати в ході роботи.
Про побудову композицій з натури.
Писати етюди на природі – це приємна, але складна задача із-за неможливості зупинити час. Треба поспішати, бо сонце швидко переміщується і тіні упливають на інше місце, плюс похідні неподобства, які тягнуть за собою втому від блиску сонця, вітру, комах. Іноді доводиться повертатись по декілька раз до того ж самого місця щоб завершити роботу, при цьому час доби і погода мають бути такими ж як на початковому етапі.
Поки писався ескіз, тінь від дерева лягла під іншим кутом – роботу закінчувала знаходячись в тіні.
Про побудову композицій з фотографій.
Розповім як це роблю я, і одразу зізнаюсь, що іноді користуюсь фотографіями, як своїми, так і фотографіями інших людей. Знаю, що в наш час багато хто з художників так робить.
Фотографії, які використовувались для написання картини.
Для однієї картини використовується декілька знімків, на яких обираються підходящі для композиції об’єкти. Створюється такий собі колажний ескіз і часто не один, де лісова стежка взята з однієї фотографії, а кущ на передньому плані – з іншої. Але повинна сказати, що не все так просто. Головна складність в тому, що потрібно враховувати світло (джерело світла для всіх об’єктів повинно бути одне) по якому моделюють тіні і фази світлотіні на предметах. Окрім цього слід ув’язати неспівпадаючі лінії горизонту на знімках (в моєму прикладі як раз лінії горизонту різні), перспективні скорочення предметів, масштабувати їх, а ще, сполучаючи об’єкти з різних фотографій, необхідно подумати про взаємні рефлекси. Це ще далеко не все – ще є повітряна перспектива. Багатьом мабуть доводилось помічати в творах фотохудожників, де застосований монтаж за допомогою комп’ютерних програм, огріхи від неврахування описаних вище нюансів. Живописці, зазвичай, вирішують такі задачі більш успішно.
Вийшла ось така картина.
Який результат?
Якщо вдалося добитися гарної композиції, якщо природа здається живою і неначе дихає повітрям, якщо відчувається настрій того часу доби, і усього того, що в сумі створює ілюзію реальності, то це радує. Мені хочеться вірити, що багатьом знайоме відчуття, коли дивлячись на вподобану картину, зненацька ловиш себе на думці, що ти неначе відчув зображений світ, «втягнувся» в картину. Якщо таке відчуття мене відвідало, то я вважаю, що картина вдалася.