Дерев’яний коник, який попав до мене, вже був покритий товстим шаром акрилового лаку. На жаль, виробники не дуже припускають, що покупець якось захоче розписати або на свій розсуд оздобити чи пофарбувати іграшку. Так що мій розпис був виконаний не як звичайно, гуашшю під лак, а акриловими фарбами поверх лаку (підкреслю – акрилового лаку, якби було нанесено алкідний лак по дереву, то не знаю навіть чи взагалі трималась би тоді фарба).
Дитячий коник-качалка, річ достатньо велика, але, разом із тим, вона складена із вузьких і тендітних деталей. Так ширина полозок не більша 5 см, ніжки і шия теж місцями не ширші долоні. Виходить, що коник, з однієї сторони неначе просить великих і яскравих елементів, а з іншої – не має площі для них.
Все це я відчула одразу і, працюючи над композицією, намагалась триматися більш-менш прийнятного масштабу для головних елементів, але, можливо, що прийняла не найкраще рішення і дрібний, але насичений розпис виглядав би краще. Треба все пробувати.
Планувалася композиція, як завжди, на папері.
Далі просто беру і переношу олівцем композиційну схему на самого коника.
Зрозуміло, що в цьому конкретному випадку поверхня вже ніяк не готується і не обробляється – так поверх лаку і наносимо розпис.
Якими саме будуть елементи і в якій кольоровій гамі виконати розпис, вирішувати, звичайно, кожному, керуючись власними смаками. Я взяла в роботу класичні, так би мовити, елементи Петриківського розпису.
Ось такий вийшов коник. Мені здається, що він вже чекає на свого вершника.
Розпис я, знову ж таки, покрила акриловим лаком. Сподіваюсь, він закріпить малюнок, і коник прослужить багато років.