Цього разу на пленер я взяла не акварельні фарби, а акрилові.  Акрилом, на мій погляд, дуже зручно працювати на природі. Сохне він так само швидко як гуаш чи акварель, працювати можна як рідкими розчинами, так і густими  мазками, використовуються білила, але є один нюанс, про який слід пам’ятати: після висихання акрилові фарби трохи темнішають.
Розкажу як працювалося і що вийшло. Вийшов ось такий пейзаж.

А почалося все з того, що мені зустрілося надзвичайно гарне озеро з вербами і тополями. Виникло бажання повернутися на це місце з фарбами.

Про особливості роботи на вулиці вже йшла мова в попередніх уроках, повторю лише, що завдяки природному освітленню робота має шанс бути достовірнішою. Однак це саме освітлення не тільки допомагає, але і ускладнює процес. Зміна положення сонця  зміщує тіні, змінюється картина і освітлених поверхонь.
Здається, що вміння працювати швидко здатне вирішити проблему. Але ні, як не прискорюйся, все одно не встигнути, і тінь, скажімо,  від будинку на твоїй картині через годину вже не відповідає тіням від дерев, до яких дійшла черга. І що робити, виправляти? Такі речі іноді доводять до розпачу. Але давайте спробуємо дотримуватись деяких правил. Вони дійсно рятують ситуацію. Ось деякі.
Перше, про що варто подумати, це про місце. Потрібно не тільки знайти гарний краєвид і вирішити що взяти в композицію, але і розташуватися в тіні або під парасолькою. Це важливо. Сонце сліпить і оцінити колір на полотні чи палітрі буде складно.

Коли все вирішено, я легенько розмічаю основний мотив пейзажу олівцем, мені так зручно, але можна і пропустити цей пункт і все «брати» одразу фарбами.

Далі важливий момент. Щоб не залежати від руху сонця, необхідно плямами відповідного кольору відобразити на полотні цей момент часу. Ось буквально я беру і вимішую на палітрі відтінок, що відповідає затіненим місцям в кронах ближніх дерев і відтінок освітленого сонцем листя. Для середнього плану теж два таких відтінки, звичайно, враховуємо повітряну перспективу. Так і для лісу на горизонті, і для стовбурів дерев, і для галявини, і для падаючих тіней.
Якщо нанести на полотно ці фарби, то отримаємо відбиток пейзажу в цей момент часу. І на цьому підмальовку  вже має звучати повітряна перспектива. Якщо без краси дрібних прописаностей, без сили силенної  рефлексів і бліків проступає об’єм, є плани, то все зроблено правильно. Тепер можна не боятися, що тіні зрушаться і зміняться кольори, адже ми їх зафіксували.

Доречи, небо я зазвичай пишу одразу (там теж декілька розчинів чи відтінків), але  можна перенаситити його і тоді дерева просто не стануть на тлі неба – не буде потрібного співвідношення.  Можливо, краще збудувати об’єми дерев і лише потому «вставляти» небо.

Тепер час прописати деталі. Спочатку уважно придивіться навкруги щоб оцінити скільки рефлексів від неба, сонця, як сріблом блищать вербові листочки, наскільки соковиті, чи навпаки засушені травинки. Ну й вода… Я воду пишу разом із небом, але вода куди темніша.
Спочатку беруся за дальні плани. Там все повите сіро-блакитним серпанком.

До ближніх дерев поступово додаю «тепла». Тополі на протилежному березі жовтіші і контрастніші від лісу, але серпанок ще не розтанув остаточно.

Взяте на самому початку звучання кольорів дуже допомагає.  Чим ближче дерево, тим ретельніше відділяю листочок від листочка, але форма загального об’єму крони, яку ми визначили, лишається, її неможна змінювати.

Коли з’явилися далекі обриси лісів на горизонті, повертаюся до неба. Тут необхідно було зробити його більш теплим біля горизонту, і небо одразу немов би наповнилося життям і вросло в картину.

Передній план із травою пишу в останню чергу. Тут поряд контрасти. Темні прикореневі ділянки перекриті соковитими травинками із великою кількістю сухих, вибілених сонцем.

А взагалі то, художники на пленері працюють по-різному. Хтось не поспішає і пише за декілька сеансів, тобто приходить в той самий час в інші дні на це місце (дуже рекомендую такий підхід, якщо є час), хтось замальовує саме головне і, маючи феноменальну пам’ять, закінчує роботу в майстерні, хтось просто фотографує і користується фотографіями. Але в будь якому випадку, передача природного освітлення натури в умовах повітряного середовища потребує безпосередньої присутності художника на місці. Його погляд, оцінка, прочитання побаченого має лягти в основу роботи.