Давайте відправимось на природу і спробуємо акварельними фарбами відтворити красу якогось краєвиду. Збоку це заняття може здатися милим, але труднощі, як відомо, є в усьому, тож спробуємо розібратися в них і навчитися долати.
Декілька попередніх уроків були присвячені акварельним технікам і як раз робота на свіжому повітрі це саме той випадок, коли всі вони можуть знадобитися одразу. Справа в тім, що на вулиці кожну хвилину щось змінюється: пливуть хмарки, зміщуються тіні, гнуться від вітру дерева або вкривається хвильками водна поверхня. Працювати доводиться швидко, деякі акварелісти вважають навіть, що небо слід вміти писати за три хвилини. Зрозуміло, що при такому темпі про висихання шарів мова вже не йде і застосовуються здебільшого заливки із вливаннями кольору в колір, а лесіровки і робота по сухому паперу відтерміновуються на пізніше, коли справа дійде до прописування всяких тонкощів.
Щоб швидко написати небо з мінливими хмарами, а потім відмітити «правильними» відтінками освітлені і затінені ділянки дерев, чи інших об’єктів із урахуванням повітряної перспективи, варто трішечки підготуватися до «кидка». Якщо основні відтінки будуть отримані на палітрі заздалегідь, а не під час роботи, справа набагато пришвидшиться. Поряд із палітрою слід тримати чорнетку (аркуш паперу) і на ньому випробовувати отримані відтінки.
Ще варто згадати про пензлики. Зрозуміло, що великі пензлики підходять для заливок, а маленькі для прописування дрібноти, але часто люди закохуються або в маленькі пензлі і мучать себе і роботу, або у великі, якими неможливо на кінцевому етапі показати ані гілочки, ані щось графічно- ажурне. Я, наприклад, люблю писати небо малярною щіточкою, якою зазвичай фарбують вікна, а травинки-билинки мініатюрними, товщиною з волосок.
Ну і не менш важливим є питання композиції. Мабуть, з неї варто було розпочати. Збираючись до лісу чи на берег озера, ми не знаємо заздалегідь що призведе на нас враження, що саме ми захочемо зобразити. Це вирішується на місці, а оскільки всю різноманітність природи передати неможливо, вміння виділити головне дуже допомагає. Так можна, наприклад, більше місця відвести віддзеркаленню дерев у воді, або, навпаки – небу. Думаю. що початківцям краще обмежитися спокійними і простими пейзажами з акцентом на хмарах, чи на одному єдиному дереві, чи на клумбі квітів.
Ось два пейзажі.
Перший писався перед самим заходом сонця у зжаті строки – через 15-20 хвилин сонце сяде і задача стояла укластися в ці хвилиночки. Зрозуміло, що там і «по мокрому», і щось майже сухими жорсткими пензлями, і заливка, і ала-прима із лесіровками і щось тоненько, а щось розмашисто. Цікаво, що цей зимовий вечір на узбіччі Окружної дороги писався в салоні машини – було дуже морозно.
Другий пейзаж вже не потребував такої швидкості і майже весь по сухому паперу написався. Щоправда, небо із хмарками довелося вкласти в пресловуті декілька хвилин – неслися по небу, як завжди.
Пам’ятаю, що я, як і багато хто, раніше більш за все потерпала від повільності, і мені доводилося зупинятися коли тіні вже далеко відповзали від своїх місць. Із практикою прийшли сміливість і швидкість, а про минуле нагадує лише стара папка із незакінченими роботами. І тих краєвидів вже не існує – щось застроїлося, щось стало приватною територією. Так що краще завжди старатися закінчити роботу. Якщо не склалося цього дня, то можна прийти наступного в той самий час і закінчити.